Легенда про Руну

Хакер на ім’я Фенікс.

Насправді, я вже стежила за Феніксом. Мені треба було знати, чи можна довіряти йому. Тому я вирішила познайомитись із ним. Хто стоїть за цим ім’ям? Який він? Що йому подобається, а що ні? Які його наміри? Мої хакерські навички виявилися дуже доречними, тому я змогла перевірити та відстежити, хто такий «Фенікс». Тож ми з Луною «пізнали» його краще…

Насправді, Луна був проти цієї витівки, він назвав її «переслідуванням», а я назвала це «збором інформації». Я чула, як він бурчав щось на кшталт: «Ось ми й потрапили в одну з шалених пригод Руни. Вона, безперечно, любить пригоди. Їй було мало здійснити аварійну посадку на цій божевільній планеті, тепер їй треба тягти мене за собою в усі свої божевільні пригоди. Вона бере мене з собою лише для того, щоб я міг урятувати її щоразу, як вона втрапить у халепу. Хай тобі грець! Тепер вона переслідує якогось хлопця, оце радість. Давайте подивимося, куди нас заведе ця пригода. От тобі й на! Чи закінчиться цей кошмар коли-небудь?»

Як виявилося, Фенікса звали Майкл Рен, але представлявся він просто – Рен. Я спостерігала за ним досить уважно, щоб зрозуміти, що насправді він добрий і необразливий. Фенікс, або Рен, був сам по собі і ніколи не виділявся, перебуваючи в натовпі, ніколи не привертав уваги, тому всі думали, що він недостатньо хороший. Він проводив цілий день на самоті та в смутку. Школа, в якій він навчався, затаврувала його як самотнього вовка-невдаху.

З чуток я дізналася, що він був безпритульником. У дитинстві він звик до того, що його залишали одного, за винятком тих випадків, коли ним командували суворі батьки. З нього намагалися зробити бухгалтера, але у душі він хакер та талановитий художник.

“Принаймні, у нього є дім”, думала я. Але, повертаючись додому, у нього були лише три супутники: алкоголь, ноутбук та гітара. У ньому є щось таке, що мене бентежить. Я продовжувала стежити за ним ще кілька днів, і…

Окрім своїх неймовірних навичок, Рен також мав чутливе серце. Одного дня у кампусі я стала свідком цього.

Однокласники знущалися з маленької дівчинки. Це бачив не тільки Рен, були й інші учні, але вони не мали такого доброго серця, як у Рена. Він підійшов до дитини, допоміг їй і сказав: «Не треба плакати. Знаєш, настане час, коли ти озирнешся на цей день і зрозумієш, що вони не варті твоїх сліз. Вони роблять це лише тому що налякані. Вони налякані тому, що знають, що ти виростеш розумнішою і успішнішою за них. Вони намагаються зламати твій дух. Але нам краще знати. Продовжуй вставати щоразу після того, як падаєш.»

Незабаром прибігла її мама, і дівчинка розповіла про хлопчика-підлітка, який допоміг їй. Але перш ніж мама змогла віддячити Рену, той уже пішов. Це було так круто! Він зовсім не чекав визнання! Але я знаю, що він відчував себе самотнім, незважаючи на те, що він добрий до інших, він потай хотів би, щоб хтось був добрий до нього і врятував його.

Я спостерігала, як він грає на своїй гітарі після кількох вражаючи складних хакатонів на своєму ноутбуці. Цей хлопець геній!
Я була зачарована і зворушена його здібностями, і я впевнена, що це не те, що треба приховувати. Насправді я відчула, що мені потрібно розширити його можливості та підвищити впевненість у собі. Тепер я вирішила, що хочу розпочати «Проект Рен». Йому потрібно більше віри у себе. У нього більше навичок, ніж у всієї його школи! Він навіть розумніший, ніж деякі дорослі, яких я зустрічала. Має бути щось, що підвищило б його впевненість у собі. Я надіслала йому дещо–

Я надіслала йому зашифроване повідомлення. Сподіваюся, що це допоможе. Його ноутбук задзвенів, як тільки він закінчив пісню, і він зазирнув у нього. Я побачила, як змінилося його обличчя. На ньому з’явилася зосередженість та рішучість. Він сказав: “Я зроблю це завтра”.